СЛУГУВА́ННЯ, я, с. Дія за знач. слугува́ти. Степан за п’ять років свого слугування у Варшаві за денщика поручикові Петрову набачився і людей, і світу (Л. Янов., І, 1959, 207); Ми знаємо низку висловлювань поетів про те, що наріжним каменем своєї творчої діяльності вони вважають громадське слугування (Рильський, III, 1956, 350); Сковорода ані землі не мав, ні маєтків. Зате він усе життя своє присвятив слугуванню народові (Тич., III, 1957, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 376.