СЛУЖА́КА, и, ч., часто у сполуч. із сл. вірний, добрий і т. ін., розм. Досвідчений, сумлінний службовець (перев. про військових). — Він досвідчений і… трохи суворий служака, але ж на ньому тримається весь розпорядок у роті (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 29); Хай думає полковник, що прислали йому служаку, просолілого від тихоокеанських солоних вітрів, пров’яленого всіма прикордонними сонцями (Загреб., Шепіт, 1966, 267); Лікар був вірний служака Форда (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 154); *У порівн. Вибіг [Крайнюк] знову надвір, та так і бродив між тими бочками до самого ранку, як заправський служака нудної караульної служби (Кучер, Голод, 1961, 151); // зневажл. Розвелася ціла порода пустомолотів, закутих в панцир інструкцій, служак, яких голими руками не візьмеш, з якими треба вміти воювати (Гончар, Тронка, 1963, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 377.