СЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Дотримуватися чиїх-небудь порад, прохань, повчань. [Ївга:] Якби ж то усі доброго розуму слухалися, то й дурних би та нещасних на світі не було… (Мирний, V, 1955, 235); — От завжди так,— не слухаєшся, бігаєш, куди непотрібно, поки захоруєш, а потім возися з тобою! (Л. Укр., III, 1952, 635); Марійка в усьому слухалась бабусі, та була нею дуже задоволена (Збан., Старший брат, 1952, 83).
2. Коритися кому-, чому-небудь, виконувати чиїсь накази, розпорядження і т. ін. Заставляли бігати за скотом, за лошатами. Не слухався — били (Мирний, IV, 1955, 169); — Звольте, друже мій, слухатися команди,— по-дружньому посварився на нього Бутаков (Тулуб, В степу.., 1964, 258); // перев. із запереч. не. Підкорятися кому-, чому-небудь, слухняно діяти (про керовані механізми, предмети або частини тіла). [Кобзар:] А поможи мені, синашу, кобзу пересунути, а то старий уже став, руки не слухаються… (Гр., II, 1963, 550); Трактор його ніяк не хотів слухатись і, виписуючи по майдану п’яні зигзаги, прямував кудись у степ навмання (Гончар, Тронка, 1963, 188); Лопата вислизає з рук, не слухається, на долонях роз’ятрилися рани-мозолі (Хижняк, Тамара, 1959, 243); За розміром утворюваної хвилі «ракета» набагато поступається перед річковим трамваєм. Судно добре слухається стерна (Наука.., 4, 1967, 27).
◊ Но́ги не слу́хаються див. нога́.
3. тільки 1 ос. слу́хаюсь. Те саме, що слу́хати 8. — Іванов! розпорядися, щоб стражники кругом двір і хату оточили і нікого звідси не випускали! — наказав пан становий жандареві. — Слухаюсь! — одказав той (Мирний, IV, 1955, 370); — Пустити! — наказав Боженко. — Слухаюсь,— таращанець вирівнявсь у сідлі, збираючись летіти з наказом (Довж., І, 1958, 168).
4. Пас. до слу́хати 1-4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 383.