СЛІДОПИ́Т, а, ч. Той, хто добре розуміється на слідах, хто висліджує звіра по слідах. Ще до революції.. служив [Степан Глушак] у знаменитого Арсеньєва провідником по нетрях.. Це першокласний старий мисливець і слідопит (Довж., І, 1958, 101); Як мисливець обережний, Звіробійник довголітній, Посивілий слідопит Прилягає теплим ухом, Щоб почути шум далекий, До ласкавої землі,— Так і ти, поете, слухай Голоси життя людського, Нові ритми уловляй (Рильський, I, 1956, 60); *У порівн. Вбираєш в себе кожен краєвид, Запам’ятати хочеш кожне слово, Почуте десь зненацька, випадково. Ідеш через життя, мов слідопит (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 104); // Людина, яка веде пошуки кого-, чого-небудь.
Черво́ні слідопи́ти — члени загону (перев. піонерського), що ведуть пошуки героїв війни, фактів героїчних подій і т. ін. Краєзнавці, червоні слідопити настійно продовжують пошуки невідомих героїв Великої Вітчизняної війни, місць їх подвигів (Ком. Укр., 3, 1970, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 358.