СЛІ́ЗНО. Присл. до слі́зний 4. Стоїть місяць над горою, а сонця немає, мати сина в доріженьку слізно проводжає (Чуб., V, 1874, 532); Слізно прощалася [Мільця] з тою мирною, старою хатою, де так красно, так спокійно проплили її молодії літа (Фр., VIII, 1952, 120); Клуню вже всю геть обійняло полум’ям.. З хати виносять усе. Скриня вже надворі. Біля неї Скибиха з дитиною на руках слізно убивається (Головко, І, 1957, 348); Бідне дитя мучилося, муками напувало матір, ще гіршими через те, що так слізно благало вирятувати його (Дн. Чайка, Тв., 1960, 67); Тамара рвалася додому і слізно просила лікарів, щоб її виписали (Хижняк, Тамара, 1959, 270); * Образно. Важкий сум, як гнітючий, липкий туман, плив тоді над селом і хлипав слізно устами жіночими на колодках (Цюпа, Назустріч.., 1958, 442).
Слі́зно пла́кати (рида́ти і т. ін.) — дуже плакати. Добрячий дощ пронизував землю. По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку видавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози (Ю. Янов., II, 1958, 177); Ой то не сива зозуленька закувала, Не дрібні пташки защебетали — То Ярославна рано до схід сонця слізно ридала (Мирний, V, 1955, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 360.