СЛІПЕ́ЦЬ, пця́, ч.
1. Людина, позбавлена зору. Пішла Ївга і вже дуже веселенька, аж землі під собою не чує; а пострічає старця або сліпця, то й подасть милостиню (Кв.-Осн., II, 1956, 288); Сліпець метався, як на пожежі, розставивши руки, доки намацав те, що треба (Тют., Вир, 1964, 386); Думи співають лише талановиті професійні співці, звичайно сліпці, кобзарі й деякі лірники (Муз. праці, 1960, 330); *У порівн. Іван йшов далі, простягнувши наперед руки, наче сліпець (Коцюб., II, 1955, 350); // перен. Той, хто не помічає, не розуміє, не бачить того, що відбувається навколо, нездатний правильно осягнути що-небудь. — Зрозумійте й затямте собі Ви, сліпців покоління, Що, як зглушите душу живу, Заговорить каміння (Фр., XII, 1953, 489).
◊ Сліпці́ сва́тають кого — хочеться спати кому-небудь, нападає дрімота на когось.
2. зоол. Невеликий гризун, що живе під землею, має недорозвинені очі, сховані під шкірою, і зуби, пристосовані для риття землі. Найбільш розповсюдженими і небезпечними з гризунів є ховрахи.., а на сході УРСР — також сліпець, або зінське щеня (Шкідн. і хвор.. рослин, 1955, 10); Восени, після збирання врожаю і оранки полів, саме в лісових смугах і на їх обочинах скупчуються звичайна, лісова, курганчикова і хатня миші, сіра полівка, сірий хом’ячок.., сліпець та ін. (Вісник АН, 11, 1953, 46).
3. розм. Дитяча гра. У вікон школярі співали, Халяндри циганки скакали, Іграли [грали] в кобзи і сліпці (Котл., І, 1952, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 361.