СМЕРКА́ТИСЯ, а́ється, недок., СМЕ́РКНУТИСЯ, неться; мин. ч. сме́рклося і сме́ркнулося; док. Те саме, що смерка́ти. — Ходім, сину, смеркається, Коли пустять в хату; А не пустять, то й надворі Будем ночувати (Шевч., І, 1963, 34); Вже смеркалось, коли учасники інспектування спустилися вниз, до своїх автомобілів (Гончар, II, 1959, 392); Після завзятої, хоч тихої спеки якось швидко смерклося і запав морок (Коцюб., І, 1955, 314); Поза тихими водами Сумно та й смерклося. Ой, як голос між горами, Щастя розбилося (Пісні та романси.., II, 1956, 57); Осінній день уже смеркався, Димились гори (Фр., X, 1954, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 398.