СМЕ́РТНИК, а, ч., розм. Людина, засуджена до страти. Перед смертю вони написали до своїх рідних листи, які передали на волю через своїх адвокатів. Скільки віри й життєлюбства було в листах цих смертників (Цюпа, Назустріч.., 1958, 35); На землю спадала вечірняя мла, як варта на розстріл матросів вела.. Я смертників бачив обличчя, як сніг, упали вони, лиш один з них побіг (Сос., І, 1957, 450); // Приречений на смерть. *У порівн. Як на приреченого, як на смертника глянув Спартак на Богдана, коли цей з новими своїми друзями виходив уже з КП (Гончар, Людина.., 1960, 123); На цих людей дивились, як на смертників, і ніхто не заздрив порівняно великому їх заробітку (Кол., Терен.., 1959, 300).
Ка́мера сме́ртників — камера у в’язниці для засуджених до страти. З камери смертників Килигея звільнили повсталі херсонські робітники (Гончар, II, 1959, 10); Пригадую, що за тюремними переказами тринадцята камера — це камера смертників (Збан., Єдина, 1959, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 400.