СМЕРЧ, у, ч. Великої руйнівної сили повітряний вихор, який виникає в грозовій хмарі і потім поширюється згори донизу у вигляді стовпа або хобота, захоплюючи пісок, воду і т. ін. Вітер смерчі білі, страшні Із води зриває (Л. Укр., IV, 1954, 96); Смерчі й урагани досить часто піднімають у повітря масу води і разом з нею раків, косяки оселедців, які й викидають де-небудь далеко на континенті (Наука.., 8, 1956, 35); *У порівн. Катастрофа походу Вишневецького блискавично наближалася, як смерч (Ле, Наливайко, 1957, 99); // Те, що нагадує такий вихор. Освітлені вибухами, водяні смерчі від мін та снарядів розтинали пітьму (Довж., І, 1958, 317); Артилерійський смерч налетів на ворожі позиції, і стали вони раптом темними і непроглядними (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 220); *У порівн. В повітрі тонко засвистіло. Могутній стовп вогню смерчем здійнявся в небо (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 402.