СМО́КВА, и, ж. Те саме, що смоко́вниця. Край шляху смокви листям тихо мають (Фр., XIII, 1954, 324); При шляху зростала смоква на камінню.. Хто ішов — топтався по її корінню… (Крим., Вибр., 1965, 106); Ми принесемо богині смокви медово-солодкі, Темний, міцний виноград і молодих голуб’ят (Рильський, І, 1960, 178); Зверху, з високих дерев густолистих, звисали.. Груші, й гранати розкішні, і яблунь плоди соковиті, Смокви солодкі й маслини (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 414.