СМО́РІД, роду, ч. Неприємний, смердючий запах. В шахтах, в глибоких ямах, серед задухи й смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників (Коцюб., III, 1956, 38); Руки їй боліли від важких ножиць, сморід овечого поту, гною і бруду з дрібним сухим пилом від вовни забивали їй дух (Тулуб, В степу.., 1964, 145); Вікна й двері в палаті були зачинені, від гострого смороду чобіт, дьогтю важко було передихнути (Скл., Святослав, 1959, 402); // перен. Про те, що викликає почуття огиди, відрази до кого-, чого-небудь. Чиясь злодійкувата рука нишпорить по селах,.. сіючи отруйний сморід монархічної реакції (Еллан, II, 1958, 220); Згадується, стояла рання весна, земля протряхла, над смородом війни почувався хвилюючий, ніжний подих ожилої природи (Ю. Янов., II, 1954, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 416.