СМОТРИ́ТЕЛЬ, я, ч., дорев. Службовець, що займався наглядом, спостереженням за ким-, чим-небудь. Смотритель увійшов у клас, ступив на кислиці, посковзнувся й дав сторчака (Н.-Лев., III, 1956, 317); Лазар ненавидів тюремного смотрителя, якому тюрма дала прізвище «морда» (Коцюб., II, 1955, 191); Вчився [Валерик] тільки на високі бали, краще за.. прикажчицьких синків, які тільки й знали, що бігати до смотрителя з доносами (Гончар, Таврія, 1952, 75); Штатний смотритель училища Іван Микитович Зозулін схилив голову набік (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 417.