Слово "смішний" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СМІШНИ́Й, а́, е́.

1. Який містить у собі щось смішне, забавне, утішне. Прийшлися цікавому хлопцеві до вподоби дідові перекази, страшні, а іноді й смішні (Мирний, І, 1948, 186); Дорошенко вже чув про те, що донька Яцубина.. влаштувалася працювати на канал, чув про це у веселих викладах з різними смішними подробицями (Гончар, Тронка, 1963, 204); // у знач. ім. смішне́, но́го, с. Те, що викликає сміх. Хоча за паном отаманом стежила тільки одна людина, він і перед нею позував, не розуміючи грані між великим і смішним (Стельмах, II, 1962, 48); Для творення і сприймання гумору і взагалі смішного потрібен високий рівень духовної культури (Літ. Укр., 15.VIII 1967, 3); // Який своєю зовнішністю, недоладністю і т. ін. викликає сміх. — Ой лишечко, який ти смішний! — крикнула Настя на всю хату і зареготалась (Н.-Лев., VI, 1966, 395); — А повернись-но, сину! Який-бо ти смішний, — каже Бульба до синів, намагаючись повернути Остапа (Довж., І, 1958, 217); Вона усміхалась йому, маленька, смішна в своїй великій жовнірській куртці (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 48); // Який виражає сміх. Тимко чмихнув у рукав, але не від розповіді Гаврила, а з того смішного виразу обличчя Юлі (Тют., Вир, 1964, 216).

2. Який сприймається із сміхом, насмішкою. А тоді ще гірше… Допити, суд, поліція — він опинився б у смішному становищі (Коцюб., І, 1955, 408); [Микола:] Мене не злякали його смішні погрози (Мик., І, 1957, 478); // Дивний, незвичайний якими-небудь якостями, ознаками і т. ін. Смішний сей світ! (Фр., X, 1954, 143); Любов моя смішна — я добре й сам це знаю, Але — не гасне все вона, Як іскра огняна, вона в душі палає (Рильський, І, 1960, 97).

До смішно́го — найвищою мірою, надзвичайно. Ольга була до того заскочена несподіваним поворотом справи, що до смішного розгубилась (Вільде, Сестри.., 1958, 372).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 412.