СНАРЯ́ДНИЙ, а, е. Прикм. до снаря́д 1. В дворі Арсеналу величезна купа димучих снарядних гільз (Довж., І, 1958, 59); Земля усіяна снарядними осколками (Вол., Самоцвіти, 1952, 158); // Який утворюється, з’являється і т. ін. внаслідок розриву снаряда. Ми рвали проліски там, де снарядні ями засипав сніг (Сос., Солов. далі, 1957, 145); Від поранених несло снарядним димом і запеченою кров’ю (Тют., Вир, 1964, 492); // Признач. для зберігання снарядів. — Артилеристи є, — виступив наперед Житченко, — та біда тільки — снарядів у нас обмаль.. — Він відкрив снарядний ящик. — Бачите? Раз, два, три. Оце й усе (Гончар, II, 1959, 78); // Признач. для виготовлення снарядів. У снарядній майстерні.. виник вибух (Добр., Очак. розмир, 1965, 136).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 422.