СНІГУ́РКА, и, ж.
1. Казкова істота, уособлення снігу у вигляді молодої дівчини у пишному білому вбранні. *У порівн. Я люблю свою кімнату. Білу, наче снігурка, з букетом ірисів на столі (Коцюб., II, 1955, 410).
2. Ялинкова прикраса у вигляді такої істоти. Весь день прикрашав ялинку. Робив це урочисто, остерігаючись, щоб не розбити якусь блискучу кульку чи снігурку (Мокр., Слід.., 1969, 196).
3. тільки мн. Ковзани з широкими полозками й сильно загнутою передньою частиною. Ковзани в подарунок на свято прислав Павлушці вчителевому дядько його з міста, Сава Петрович, снігурки звуться (Головко, II, 1957, 215); Сидячи на підлозі, він прив’язує до валянок старі, почорнілі від іржі снігурки (Ряб., Жайворонки, 1957, 197).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 425.