СОБА́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до соба́ка 1. Між бурлаками почалася тривога: одні казали, що пани насипали зумисне в криниці отрути, другі казали, що посесор годує людей собачим м’ясом (Н.-Лев., II, 1956, 211); Подавали солодке. Савка гримів ложечками і простягав білі у рукавичках руки між лікті панів і собачі морди (Коцюб., II, 1955, 388); Десь здалека чувся гомін, собаче гавкання (Досв., Вибр., 1959, 65); Оленячі і собачі запряги й досі є найпоширенішим транспортом на півночі (Наука.., 3, 1971, 54); // Зробл. із хутра собаки. Собача шуба.
∆ Соба́ча кропива́ див. кропива́; Соба́ча петру́шка див. петру́шка1; Соба́ча ро́жа див. ро́жа; Соба́че ми́ло див. ми́ло1.
2. у знач. ім. соба́чі, чих, мн. Родина хижих ссавців, до яких належать собака, вовк, лисиця і т. ін.
3. перен. Власт. собаці; такий, як у собаки. Вдача собача: не брехне, то й не дихне! (Укр.. присл.., 1963, 170); [Молодиця:] Погляд [у Сербина] якийсь собачий — як гляне, то аж мороз по кожі піде (Вас., III, 1960, 25); Опустився [Денис] перед нею [криницею] на коліна, .. засунув у чорну дірку голову, жадібно припав до холодної, як лід, чистої, свіжої води і довго пив її собачими хльобками [ковтками], не переводячи подиху (Тют., Вир, 1964, 244).
◊ Соба́ча ві́рність (ві́дданість) — надзвичайна вірність, відданість. — Собача вірність у нього! (Фр., IV, 1950, 82); Соба́ча смерть — ганебна смерть. Пропав [Брюховецький] під киями собачою смертю (П. Куліш, Вибр., 1969, 193); Соба́чий нюх у кого — хтось має здатність легко схоплювати, підмічати, розуміти що-небудь приховане, таємне. [Циганка:] Герцик увесь день зорить за мною.. О, у нього собачий нюх (Кроп., V, 1959, 473); Соба́чі о́чі — очі, що виражають відданість, покірність. Ситник дивився на князя ясними собачими очима (Загреб., Диво, 1968, 531).
4. перен., розм. Дуже тяжкий. Ой, чумаче, чумаче, життя твоє собаче (Укр.. присл.., 1963, 91); Полковник рідко співчував комендантові у його собачій роботі (Хор., Незакінч. політ, 1960, 108).
5. перен., розм. Надзвичайно сильний, крайній у твоєму прояві. Я ще дуже безсильний, то правда, — але болю не чую. Тільки голод, собачий голод!.. (Фр., І, 1955, 348); — Знаєте, яка тут нудьга… Яка собача нудьга сидіти в цих прокислих виноградниках (Гончар, III, 1959, 195).
◊ Соба́чий хо́лод див. хо́лод.
6. розм. Уживається як складова частина лайливих висловів. «Добре, годі! тепер співай!» «Не вмію, їй-богу!» «Не божись, собача шкуро!» (Шевч., І, 1951, 89); — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій у чистую оцюю воду? (Гл., Вибр., 1951, 39); До групи полонених запорожців.. підбіг хорунжий. — Вперед! Ідіть, собачі душі! (Довж., І, 1958, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 431.