СО́ВИК, а, ч., розм. Те саме, що сово́к. Марія схопила мішок, почепила на ящик і совиком насипа́ла борошно в нього (Головко, II, 1957, 39).
СОВИ́К, а́, ч. У північних народів — верхній одяг з капюшоном, вигот. з оленячих шкур хутром назовні. В пімах і совику він був подібний до якогось звіра, але не страшного (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 90); Вершомет спокійно латав совик (Трубл., Лахтак, 1953, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 434.