СОКИРИ́ЩЕ, а, с. Держак сокири. Підбіг [Білокінь] до нього, хапає за горло, заміряється сокирою. Повисли на сокирищі жінка й дочка (Довж., І, 1958, 71); З-під сокири при кожному ударі порскали іскри, сокира туманіла, а кленове слизьке сокирище прикипало до рук (Тют., Вир, 1964, 461).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 438.