СОЛИ́ТИ, солю́, со́лиш, недок.
1. перех. Сипати сіль у яку-небудь чи на якусь їжу, в яке-небудь питво, приправляти сіллю для смаку. Старий, трохи згорблений дід,.. умочав сухар житнього хліба у воду, солив сіллю і смоктав його (Мирний, І, 1954, 165); Гутман наливає знову склянку холодного пива, солить його (Кол., На фронті.., 1959, 145); На закуску готують помідори з цибулею і перцем, для чого помідори ріжуть кружальцями, поливають оцтом, солять, перчать і посипають зеленою цибулею (Укр. страви, 1957, 37); * Образно. Ернест з упертістю і монотонністю ідіота пхав його щораз дальше, немилосердно солячи рани його душі (Фр., VI, 1951, 295); Ми боролись, Ми не спали, В завірюсі буйних літ Трупами дороги укривали, Порохом солили хліб (Нагн., Вибр., 1957, 302).
2. перех. Заготовляти що-небудь про запас, посипаючи сіллю або кладучи в солоний розчин; засолювати. Отаман возив рибу в Акерман і продавав її свіжою на базарі. На лимані не солили риби в бочках на просіл (Н.-Лев., II, 1956, 223); Дами вголос обговорюють різноманітні способи солити огірки й готувати наливки (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 145); // жарт. Тривалий час не використовувати чогось. — Скоро дамо першу руду, Григорію Петровичу. Любо глянути, як працюють!.. Тільки от що, братику: ви там хвостовиків у кладовій не затискуйте. Солите їх, чи що? (Ткач, Плем’я.., 1961, 59); Данько вирішив, не гаючись, скористатися цими порадами [купити їжі]. Справді, не солити ж йому свій капітал! Все надголодь та надголодь. Треба ж хоч раз коли-небудь наїстися вволю!.. (Гончар, І, 1959, 44).
3. неперех., перен., розм. Робити неприємності, шкодити кому-небудь; насолювати. Євген Вікторович виліз з-за столу і, щиро обурившись, але побоюючись цієї людини, міг тільки й сказати, майже пошепки: — Три роки вже солять їм, думаєте, я не бачу? (Ле, Міжгір’я, 1953, 263).
◊ З’їв би (з’ї́ла б, з’ї́ли б і т. ін.) не соли́вши — те саме, що З’їв би (з’ї́ла б, проковтну́в би, проковтну́ла б і т. ін.) без со́лі (див. сіль). Нас би з’їли не соливши (Номис, 1864, № 3438).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 443.