СОЛОВ’Ї́ХА, и, ж., розм. Самка солов’я. Ой там на горі.. соловейко гніздо звив. Всю нічку не спав та все щебетав, Собі солов’їху прикликав (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 67); Неподалік обізвався соловей, кличучи до себе солов’їху (Стельмах, Правда.., 1961, 469); Була пора, коли солов’їхи вже повиводили малят і солов’ї перестали розважати своїх подруг співом (Дмит., Наречена, 1959, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 445.