СОЛОДКУВА́ТИЙ, а, е. Трохи, злегка солодкий (у 1, 3, 4, 6, 7 знач.). Маховський в нестерпно душний день сидів під кипарисами, пив теплий солодкуватий напій (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 285); Аніс — трав’яна рослина. Пряністю є його зерна — дуже дрібні, солодкуваті на смак з своєрідним запахом (Укр. страви, 1957, 154); В замкову щілину тягне солодкуватим духом (Тют., Вир, 1964, 451); Солодкуваті очі пана одразу налилися біллю і шаленим гнівом (Стельмах, І, 1962, 447); Він дивився на пещене, з солодкуватою усмішкою обличчя свого співбесідника (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 448.