СОЛО́МА, и, ж., збірн.
1. Сухі світло-жовті стебла злакових рослин, що залишаються після обмолоту і які використовують як корм скотині, паливо, а також для підстилки, покриття будівель і т. ін. Чіпка, дивись, уже й хліб вимолотив, сама солома стоїть, завалив увесь город ожередами (Мирний, І, 1949, 163); Хима, сидячи на ослончику, підкладала солому у грубку (Коцюб., І, 1955, 86); В стайні худібка стоїть, трухлу солому гризе (Фр., XIII, 1954, 306); Матраци [в готелі] тверді, напхані соломою. Подушку дають одну, тонісіньку, як млинець (Н.-Лев., II, 1956, 394); — Може, вам, тату, допомогти чим-небудь? Дров привезти на зиму чи соломи корові на підстилку? (Тют., Вир, 1964, 75); Увійшла господарка, принесла соломи й почала слати нам постіль (Досв., Вибр., 1959, 73); Двір поріс споришем. Спереду невеликий старосвітський полковницький будинок, соломою вкритий (Довж., І, 1958, 217); З-під бриля з соломи На мене дивиться мій брат (Рильський, III, 1961, 292); Немало творів присвятив О. Саєнко великому Кобзареві. Портрет поета, виконаний художником 1925 року в техніці кольорової соломи, ввійшов до експозиції музею Шевченка в Києві (Літ. Укр., 28.I 1964, 2); * Образно. Невдовзі з’явилася із-за борта і солома Віталієвого чубчика та худенькі плечі (Гончар, Тронка, 1963, 237); *У порівн. З нею щось сталось: вона знов почулась легкою, як солома (Коцюб., І, 1955, 280); Уявляю її собі маленькою, з білявою, як солома, голівкою, голубими оченятами (Досв., Вибр., 1959, 13); // Сухі стебла скошених бобових рослин, рідше — кукурудзи і т. ін. Порівняно велику кількість білка містять у собі зелена маса, солома та полова бобових культур (Зерн. боб. культ., 1956, 3); Борошно виготовляємо влітку й восени. Використовуємо для цього сіяні і природні трави, солому гороху, люпину та кормових бобів (Хлібороб Укр., 8, 1963, 8).
◊ Зни́кнути, як (мов, немо́в, на́че і т. ін.) го́лка в соло́мі — загубитися безслідно (перев. у натовпі). Кирила вже не було. І як він не виглядав його, той, наче голка в соломі, зник у натовпі людей (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 12); Убра́тися в чужу́ соло́му [та] ще й шелесті́ти — зайнявши без дозволу або з ласки господаря якесь місце, приміщення і т. ін., поводитися нескромно, нетактовно. [Маруся (скочила):] А що це за харцизяки такі найшли у хату! Чого ви завелась! Ач! Убрались у чужу солому, ще й шелестять! Та вас тут пов’язати треба (Кост., І, 1967, 278); Шука́ти го́лку в соло́мі — те саме, що Шука́ти го́лку в сі́ні (див. го́лка). Григор усе тупцявся. Питати [про дівчину] без імені — голку в соломі шукати. На глузи піднімуть (Гуц., Скупана.., 1965, 22).
2. Стебла злакових рослин на корені. Вириває [мати] серпа Мавці з рук і дає Килині, тая кидається на жито і жне, як вогнем палить, аж солома свище під серпом (Л. Укр., III, 1952, 235); Головним засобом боротьби з поляганням повинно стати виведення відповідних сортів, які матимуть коротку і міцну солому (Хлібороб Укр., 6, 1967, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 448.