СОЛОНИ́НА, и, ж.
1. Засолене про запас м’ясо. Він розв’язує мішок, витягає звідти солонину, зубами рве червоне м’ясо (Чаб., Балкан. весна, 1960, 149); Солонина за своєю поживною цінністю поступається перед свіжим м’ясом, бо частина поживних речовин втрачається при засолюванні і вимочуванні (Технол. пригот. їжі, 1957, 44).
2. діал. Сало. Катерина з дерев’яного відра годувала льошку.. і милувалася, як пишно росте, — буде м’ясо і солонина (Чорн., Потік.., 1956, 228); Гердлічиха стала у вікні, груба, солониною проросла, і, позіхаючи, говорила (Хотк., II, 1966, 255); З дуб’я листя, з дуб’я листя ввисло на долину, А я тебе, дівча, люблю, як кіт солонину (Коломийки, 1969, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 451.