СОЛЯ́Р1. а́, ч., заст.
1. Солевар.
2. Той, хто торгує сіллю. Купили [церкву] дрогобицькі солярі десь над Дніпром за сіль і на своїх возах привезли до Дрогобича (Фр., XVI, 1955, 299).
СОЛЯ́Р2, у, ч., розм. Те саме, що Соля́рове ма́сло (див. соля́ровий). Грузовики не гарчать, труячи повітря ядучим димом від соляру (Кучер, Трудна любов, 1960, 277); Мазут, гас, бензин, соляр, природний чи штучний газ, торф і вугілля — ось види палива, на яких вона [газова турбіна] може працювати (Наука.., 10, 1961, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 453.