Слово "сонце" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


СО́НЦЕ, я, с.

1. Центральне небесне світило сонячної системи, що має форму гігантської розжареної кулі, яка випромінює світло й тепло. Термоядерні реакції, які відбуваються в надрах Сонця, супроводжуються виділенням великої кількості нейтрино (Знаная.., 7, 1965, 11); Сонце виглянуло з-за діброви, неначе висунуло золоте чоло з пучком золотих кучерів навкруги (Н.-Лев., VII, 1966, 89); Зажурився Тарас Григорович, і на сторінках його крихітної книжечки з’явилися сумні рядки про те, що не гріє сонце на чужині (Тулуб, В степу.., 1964, 156); * У порівн. Її осліплює яскраве сяйво великої, мов сонце, люстри (Стельмах, І, 1962, 296).

◊ Від (од) схід со́нця див. схід; До́ки (по́ки) [й] сві́ту (сві́та) [й] со́нця (сві́ту-со́нця, со́нця-сві́ту і т. ін.): а) довіку, поки небесне світило світить, весь час; вічно.— Лихе минеться та й забудеться, а добре — довіку зостанеться добрим, житиме поміж людьми, поки й світу сонця! (Мирний, IV, 1955, 338); б) (із запереч. не при присудку) ніколи. — Щоб я тебе з Вихорами не бачив, доки світу й сонця… (Тют., Вир, 1964, 250); Дивувались на шотландську волю І стороннії чужії люди, Всі казали: «Поки світа сонця У ярмі шотландський люд не буде!» (Л. Укр., І, 1951, 362); До [світ] со́нця — дуже рано, до настання дня. — Грай, музико! До світ сонця Все проп’ю, щоб люди знали! (Граб., І, 1959, 530); Повставали [ми] раненько, до сонця (Вовчок, І, 1955, 74); До схід со́нця див. схід2; Зайшло́ со́нце наві́ки кому — хто-небудь помер. 24 липня славному синові українського народу Максимові Рильському зайшло сонце навіки (Нар. тв. та етн., 1, 1970, 53); Засія́є (засія́ло) со́нце див. засія́ти; За со́нцем — у напрямку руху сонця; За́хід со́нця див. за́хід3; Кра́сне со́нце див. кра́сний; Крути́ти (верті́ти) як (мов, немо́в) ци́ган со́нцем див. ци́ган; Мі́сце під со́нцем — місце, призначення в житті, суспільстві і т. ін. Поезія Янки Купали змальовувала величний образ працелюбного білоруського народу, який усвідомив свою роль в історичному процесі, своє право на місце під сонцем (Літ. Укр., 6.VII 1962, 2); Навпаки́ со́нця — проти руху сонця, не в тому напрямку, в якому рухається сонце. Йшла [нанночка] по воду, як бабуся її навчила: не прямо до криниці, а вулицями обходила навпаки сонця (Кв.-Осн., II, 1956, 198); Під со́нцем — у світі, на землі, на волі. Я квітку не можу зірвати, бо їй, як людині, болить. Як нам, моє серце крилате, під сонцем їй хочеться жить (Сос., II, 1958, 110); Про́ти со́нця — обличчям до сонця. — Хлопці! — крикнув я. — Нас зраджено! Ми їдемо проти сонця, на південь, а путь наша мусить лежати на протилежну сторону (Ю. Янов., II, 1958, 71); [Ра́зом] із со́нцем — рано, удосвіта. Думка була виїхати разом із сонцем, бо не близька дорога (Гончар, Тронка, 1963, 178); Сві́та-со́нця не ба́чити (поба́чити) — бути в неволі. — Ой забрано ж його, забрано. Сидить він во темниці.., світа-сонця не бачить (Тют., Вир, 1964, 304); Со́нце в кру́зі див. круг1; Со́нце захо́дить (зайшло́) див. захо́дити; Со́нце з обі́д [зверну́ло] див. обі́д; Со́нце під обі́д [відійшло́ (підпливло́ і т. ін.)] див. обі́д; Со́нце скрива́ється (скри́лося) див. скрива́тися.

2. Відбиття, відображення чим-небудь або у чомусь цього небесного світила. Вода в широкому Дніпрі, Де плавають сонця, В старій криниці, У відрі, В баклазі у бійця (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 56); // Величезна розжарена маса чого-небудь, що нагадує небесне світило; яскравий спалах чого-небудь. Ніхто з учасників експедиції не бачив самого вибуху [атомної бомби], не бачили вони над просторами океану того зловісного.. сонця, що його засвітила варварська рука (Гончар, Тронка, 1963, 199); Нагрітий спочатку метал тепер треба було тільки підігрівати. І електричні сонця знову засяяли біля всіх шести швів (Собко, Біле полум’я, 1952, 312).

3. Світло й тепло, що випромінюються цим світилом. Опришок постояв хвилинку, весь у сонці, потім злегка

CОНЦЕЛЮ́Б, а, ч. Той (те), хто (що) любить сонце. Я — сонцелюб. Я живу повним життям тільки влітку, тільки тоді, коли шаленіє сонце (Сенч., Опов., 1959, 253); Маленькі клени тягнулися вгору.. Жадібні сонцелюби, вони навперейми з іншими рвалися вгору, квапилися рости (Жур., До них іде.., 1952, 93); * Образно. Минуло п’ять років відтоді, як відійшов у вічність великий сонцелюб — поет-академік Максим Тадейович Рильський (Літ. Укр., 5.IX 1969, 1).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 458 - 459.