СО́НЯХ, а, (про насіння) у, ч., розм. Те саме, що со́няшник. Поле соняхів стривожено махає цупким листям, киває головами (Ю. Янов., II, 1954, 199); На лавці.. сиділа руденька білка і, швидко цмокаючи язичком, вилузкувала сонях (Тич., І, 1957, 246); Знову набрав [хлопець] з кишені соняху жменю (Головко, І, 1957, 365); * У порівн. Мов сонях, квітне літо (Мал., Віщий голос, 1961, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 460.