СОН-ДРІМО́ТА (сну-~и), ч. і ж., фольк. Неміцний сон. Обняла його сон-дрімота (Мирний, І, 1954, 335); Уже тривожний сон-дрімота Зійшов на землю крадькома (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 456.