СОРОКА́ТИЙ, а, е, діал. Строкатий; рябий. Усічіть мені голову на порозі, як гадині сорокатій, коли б я громаду зрадив (Март., Тв., 1954, 178); Пообвішуваний [Семен] торбами, з довгою палицею в руці, з сорокатою шапкою на голові (Фр., І, 1955, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 464.