СОРОЧИ́НА, и, ж.
1. розм. Те саме, що соро́чка 1, 2. Скинувши рясу, лишився [єпископ] в новій козацькій сорочині лепського гаптування (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 412); // Тоненька, благенька сорочка. Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер на собі сорочину (Март., Тв., 1954, 148); У Маріки теж уже сині бриніли од холоду губи, під благою сорочиною хвилями ходили дрижаки (Вас., II, 1959, 213).
2. Зменш.-пестл. до соро́чка 1, 2. Як Ганнусі не любити, коли молоденька, Як вишиє сорочину, як мачок дрібненький (Коломийки, 1969, 153); Вона шиє сорочину — малесеньку-малесеньку (Фр., І, 1955, 80); Хлопці дехто в костюмчиках, а дехто просто в штаненятах та сорочині (Тют., Вир, 1964, 57); * Образно. Береза в ясній сорочині Десь за вітром зібралася в путь (Гірник, Сонце.., 1958, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 466.