СОСНИ́НА, и, ж.
1. Окреме дерево сосни. Самотня соснина в полі, бодай висока, але не довговічна й квола (Еллан, II, 1958, 67); У затишку гіллястої, як дуб, соснини сів [Марко] на пень кимсь недавно зрубаного дерева (Чорн., Визвол. земля, 1959, 160); // Деревина сосни. Легіт з Карпат приносив запах соснини (Вітч., 4, 1965, 202); // Гілка сосни. Великі шиби уквітчалися.. сосниною, перистим папоротником, шовковою травою (Вас., І, 1959, 79).
2. збірн. Будівельний матеріал або дрова з сосни. В землянці.. було тепло й чисто, як у добре доглянутій хаті, пахло присмаглою сосниною (Хор., Незакінч. політ, 1960, 73).
3. Сосновий гай, ліс; сосняк. Зараз за селом… лісок, соснина… (Фр., IV, 1950, 185); Поставали [Урущак та Нагорний] в соснині над крутим схилом (Горд., Дівчина.., 1954, 262).
4. Соснова колода або палиця. Перечепився [Сидорчук] об соснину, яка лежала біля плоту, і мало не полетів сторч головою (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 158); — Андрійку! Ось палиця.. Микола поплазував до ополонки, штовхаючи поперед себе соснину (Збан., Курил. о-ви, 1963, 235).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 469.