СОТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Мотаючи, витягувати щось звідки-небудь. Такий клуб усе сотаєш, всі нитки висотаєш (Сл. Гр.); [Гонець (вісник):] Королю величний! З’явивсь якийсь сміхотвор, що гарячу смолу ковта, стьожки з рота сота (Кроп., IV, 1959, 160); * Образно. Сотає, наче нитку на веретено, асфальтову дорогу прудка «Волга» (Літ. Укр., 5.V 1970, 2).
◊ Сота́ти ду́лі — показувати дулі. Юрба дітей крадеться до повітки і почина заглядати у загородку крізь щілини, одні регочуть, другі язика показують або дулі сотають (Кроп., II, 1958, 478); Сота́ти жи́ли — те саме, що Висо́тувати (ви́сотати) жи́ли (див. висо́тувати). — Колись у Світаві начальником станції був пан Вагнер. О, той уже вмів сотати жили із своїх підлеглих і знущався з них, як тільки міг (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 204); Сота́ти кишки́ — змучувати, виснажувати, роблячи що-небудь неприємне.— Оце ще недавнечко ці князі були нашими оборонцями, а теперечки вони ладні кишки з нас сотати (Н.-Лев., VII, 1966, 169); Сота́ти не́рви — те саме, що Висо́тувати (ви́сотати) не́рви (див. висо́тувати). Вимагали збільшить плани, Наполігши на резерви… Нащо Лесю критикани, Що сотають тільки нерви..? (Воскр., З перцем!, 1957, 186).
2. Тягнучи, різко смикаючи, виривати що-небудь.— Семенку, піди та нарви огірків у решето.. Та не сотай огірчинє [огірчиння], але рви попри саме било́… (Стеф., І, 1949, 141).
3. Висмикувати нитки з тканини. Тонке поткання [піткання], не завите в кінцях.., сотає вітер (Дн. Чайка, Тв., 1960, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 470.