СО́ТИЙ, а, е.
1. Числівник порядковий, відповідний до кількісного числівника сто. Килигей стояв перед строєм і з затаєною радістю слухав переклик: десятий… двадцятий… сотий… двохсотий! (Гончар, II, 1959, 44); Піднесено й урочисто ознаменував український народ дні сотих роковин з дня смерті свого великого сина — Тараса Шевченка (Літ. газ., 24.III 1961, 1).
[В] со́тий раз — дуже велику кількість разів. Старий хаджі, може, сотий раз оповідає свою подорож до Мекки (Коцюб., І, 1955, 288); — Що ж робити? Де вихід? — в сотий раз питав себе Дорош (Тют., Вир. 1964, 134).
2. Який одержують після ділення на сто. Сталь для залізних конструкцій і мостів, десять сотих процента вуглецю й не більше п’ятнадцяти сотих мангану [манганіту], ну, там сірки й фосфору поменше, значить усе, як годиться (Ю. Янов., II, 1958, 241).
[І] со́тої ча́стки — найменшої кількості. Все просив [Квітка], що бачив, а я певна, що він з того і сотої частки не перечитає (Л. Укр., V, 1956, 362); На одну́ со́ту — у найменшій мірі. Вона просто не знала ні одного слова, яке могло б хоч на одну соту передати її почування (Собко, Граніт, 1937, 245).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 471.