СОХА́, и́, ж.
1. Товста жердина, стовп, перев. з розсохою на кінці, що служить підпорою, підставкою до чого-небудь. З горища виглядали в сіни дві сохи, висунувши кінці — розсішки (Н.-Лев., III, 1956, 337); Завалена [хата] снігом, підперта на причілках кривими, від часу потемнілими сохами… (Гончар, II, 1959, 140); // Такий стовп, що використовують при будуванні печей, хат і т. ін. Ой піч стоїть на сохах (Сл. Гр.); Брат мій, Антін, погорів чисто, сам хворий, сім’я посіла, а проте заробив-таки, зоп’яв уже хату на сохи… (Л. Янов., І, 1959, 353); За чотири дні і сохи встановили, і сволоки уклали (Донч., IV, 1957, 259).
2. Примітивне землеробське знаряддя для орання землі. За.. степами Їдуть наші з бунчуками; А я з плугом та з сохою, Понад нивою сухою (Щог., Поезії, 1958, 62); В землеробстві до революції застосовувались примітивні знаряддя — сохи, косулі, дерев’яні плуги і борони (Колг. Укр., 11, 1957, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 473.