СПАДКО́ВІСТЬ, вості, ж.
1. Одна з основних властивостей живих організмів, що проявляється в збереженні і відтворенні у нащадків основних ознак зовнішньої і внутрішньої будови та фізико-хімічних особливостей і життєвих функцій батьків. Вчені проникають у найглибинніші процеси формування фізичних особливостей людини — в закони спадковості (Нар. тв. та етн., 6, 1964, 8); Спадковість — це, по суті, закріплення досвіду, пережитого живою системою, і передача його від покоління до покоління (Наука.., 2, 1966, 5); Завдяки схрещуванню гібриди мають двоїсту спадковість і тому здебільшого краще пристосовуються до зовнішніх умов оточення (Юним мічур.., 1955, 25).
2. Сукупність природних властивостей організму, одержаних від батьків. Якщо черенкувати змінені ділянки рослинного організму, можна одержати рослини із зміненою спадковістю (Укр. бот. ж., XVIII, 1, 1961, 20).
3. Одержання чого-небудь у спадщину, у спадок. У вірші «Боженко» Малишко образно втілює ідею спадковості революційних традицій (Іст. укр. літ., II, 1956, 631); // Спадщина, спадок. Від Леніна нам у спадковість Вогонь безсмертя перейшов (Підс., Героїка, 1951, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 481.