СПА́КОСТИТИ, ощу, остиш, перех., розм. Док. до па́костити; // Зганьбити, скривдити, знівечити. Поб’ють [мужики] йому усю пику, попідставляють окуляри, порозривають на ньому одежу, спакостять нінащо чоловіка (П. Куліш, Вибр., 1969, 199); // Занапастити. Обох зразу облягло несказанне зло. Зло на себе, що так спакощене молоде життя, зло на людей, що допомогли його спакостити (Мирний, III, 1954, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 484.