СПАСКУ́ДИТИ, джу, диш, перех., розм. Док. до паску́дити 1, 2. Старий стару хвалить, що добрий борщ варить, а молодий свою гудить, що не зварить, то спаскудить (Номис, 1864, № 9044); [Орел:] А ви бачили, як він спаскудив поле?! (Корн., Над Дніпром, 1960, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 493.