СПЕСИ́ВИЙ, а, е, рідко. Те саме, що пиха́тий. Багатая спесивая — рушник на кілочку; В убогої сиротини брови на шнурочку (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 277); — Він [суддя] у нас не спесивий: я колись п’ять пасом валу піднесла,— він, спасибі йому,.. узяв і діло зробив (Кв.-Осн., II, 1956, 278); Спесивий тон.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 500.