СПИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до спи́ти. Була і вишнівка, і тернівка, і дулівка.. та був і грушевий квас, вже спитий (Кв.-Осн., II, 1956, 241); Чи до краю спита чаша,— Рабства чаша вікова? (Граб., І, 1959, 66); // у знач. прикм. Спитий чай; // спи́то, безос. присудк. сл. З’їдено м’ясця і крові спито В бойовищах трудних на зорі. Ворону колюче, стигле жито Затуляє обрії старі (Мал., Звенигора, 1959, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 511.