СПЛАВЛЯ́ТИ1, я́ю, я́єш і рідше СПЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. спла́влять; док., перех.
1. З’єднувати плавленням. Сплавляти залізо з хромом.
2. перен. Об’єднувати в одне нерозривне ціле; пов’язувати, з’єднувати. Саджання трьох дерев на відзнаку якоїсь події — поширений у фольклорі мотив. Шевченко не просто переносить у свою поезію ці мотиви. Він їх сплавлює з особистими глибокими думами і почуттями (Нар. тв. та етн., 1, 1961, 45); Хай сплавить нас в гранітному єднанні І чиста ніжність, і пекучий гнів! (Гірник, Стартують.., 1963, 36); Картина російської дійсності, змальована в цій поемі [«Коробейники» М. О. Некрасова], так і залишилася б мозаїкою, якби поет не сплавив усі її елементи єдиним, всеохоплюючим ліричним почуттям (Рад. літ-во, 12, 1971, 53).
СПЛАВЛЯ́ТИ2, я́ю, я́єш і рідше СПЛА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., СПЛА́ВИТИ, влю, виш; мн. спла́влять; док., перех.
1. Відправляти, переміщати плавом за течією річки. Бистрець біситься й піниться, з розгону влітають у нього менші потоки, десь-не-десь у них позастрявало дерево, що сплавляли весною, та от не стало води (Хотк., II, 1966, 350); Артем уже знав, що є тартаки такі великі в місті, а ліс туди плотами по Дніпру литвини сплавляють (Головко, II, 1957, 213); — Ми й дуби нарубаємо у Самарських пущах і сплавимо їх Дніпром через пороги (Тулуб, Людолови, II, 1957, 192).
2. перен., розм. Намагаючись позбутися кого-, чого-небудь, відправляти, влаштовувати кудись, передавати кому-небудь. [Романюк:] Немає на кого спертись… [Ковшик:] А нащо ти Карпа Корнійовича сплавив рибку ловити, а на його місце Вакуленка взяв? (Корн., II, 1955, 240); // Продавати, збувати що-небудь. — А де решта краму? По кіосках розтикав? На базарі впіймають, так ти через державну торгівлю вирішив сплавлять, на паях з кіоскерами (Кучер, Трудна любов, 1960, 524); — Я їх привів, аби вони забрали його [фортепіано] в ломбард.. Буде непогано, коли ми його сплавимо (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 535.