СПЛЕСКА́ТИ1, сплеска́ю, сплеска́єш і сплещу́, спле́щеш, док., перех.
1. Ударивши або здавивши, зробити плоским; сплющити. Куля влучила в орден — сплескала свинець, а грудей не дістала, безсила! (Голов., Близьке.., 1948, 28).
2. Плескаючи по шматку тіста, зробити хлібину, перепічку і т. ін. Якби тільки борошенця Із млина того дістати Та перепічку сплескати (Манж., Тв., 1955, 184).
СПЛЕСКА́ТИ2, сплещу́, спле́щеш, док., перех. і без додатка, розм. Сказати щось зайве, неправдиве; вигадати. Маланка не дуже няла [йняла] віри тому. Чого люди не сплещуть. І вона потай од своїх побігла, немов за ділом, до Кандзюбихи (Коцюб., II, 1955, 29); — А думаєте, у вас великі достатки? — образилася Одарка. — Один сірник та жменя конопель, то й край усім достаткам! — Бог із вами! Що це ви таке страшне сплескали,— штовхнула її Настя (Л. Янов., І, 1959, 386); // Сказати щось непристойне. [7-й парубок:] Іноді таке неподобне сплеще [Соломія], що й парубкові соромно слухати, не те, що дівці (Кроп., І, 1958, 68).
СПЛЕСКА́ТИ3 див. спле́скувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 537.