СПЛЯМО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до сплямува́ти. Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрея Землю, сплямовану кров’ю,— остання з богів — покидає (Зеров, Вибр., 1966, 303); Прощай, германський монастире, колись славний, нещодавно сплямований співучастю в кривавих бандерівських злодіяннях (Мельн., Коли кров.., 1960, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 545.