СПОВЗА́ТИСЯ, а́ється, а́ємося, а́єтеся, недок., СПОВЗТИ́СЯ, зе́ться, земо́ся, зете́ся; мин. ч. спо́взся, сповзла́ся, ло́ся; док.
1. Повзучи, збиратися разом, в одному місці, наближатися одне до одного. До дучайки [у стовбурі берези], звідкіль тече Волога свіжа і солодка, прудко Сповзаються мурашки (Рильський, III, 1961, 169); Тіна колись казала, що в жарке літо, коли в лісі пересихає земля, до болітця сповзаються гадюки (Мушк., День.., 1967, 46); Доки ми, сповзшись, розглядаємо кабель та гадаємо всякі догадки, на шляху в глибині степу раптом зблиснув вогник, задеркотів мотоцикл (Гончар, Людина.., 1960, 304); * Образно. Думки.. сповзаються і розповзаються в парубочій голові (Стельмах, І, 1962, 445); // перен. Скупчуватися, зосереджуватися в одному місці. Хіба цього Михея переслухаєш?.. До нього з усього району сповзалися чутки (Зар., На.. світі, 1967, 20); Убогим було все те устаткування в санаторії «Талас», але й так треба було дивом дивуватись, як воно все те сповзлося на голе місце та надало цьому будинкові санаторного вигляду (Збан., Сеспель, 1961, 21).
2. перен. Поволі, поступово сходитися, з’їжджатися. З заходом сонця цигани сповзалися до табору (Ткач, Арена, 1960, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 547.