СПОВИТО́К, тка́, ч. Те, у що загортають немовля, — пелюшки із сповивачем. * У порівн. Хотіла б я уплисти за водою… І вода помалу мене б у легкі хвилі загортала, немов дитину в тонкий сповиток (Л. Укр., І, 1951, 192); Він лежав у мотузах, зламаний, безсилий, як дитя в сповитку (Ле, Україна, 1940, 386); // рідко. Те саме, що спови́вач. Мати принесла їй цілу купу новеньких, випрасуваних сорочечок, сповитків, пелюшок (Юхвід, Оля, 1959, 297).
◊ Із сповитка́ — з віку немовляти. — Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка (Гончар, Циклон, 1970, 148); У (в) сповитку́ — у віці немовляти, немовлям. — Тепер господарює в мене моя дочка-єдиниця, бо старших дочок бог прибрав до себе, ще як були в сповитку (Н.-Лев., IV, 1956, 308); Дітей, маленьких немовлят, Їх тільки шкода. Чи на те вродились, Аби у сповитку пізнати голод, спрагу..? (Л. Укр., І, 1951, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 549.