СПОВІ́ЩЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. сповісти́ти. Чи чули вони сповіщення свого дозорчого — невідомо, могли й не почути (Ле, Мої листи, 1945, 115).
2. Те, що сповіщається комусь. Ваденін, даючи вказівки, ходив з одного кінця до другого, коли дістав сповіщення, що за перегаткою вода проривається на відкритий берег (Коцюба, Нові береги, 1959, 373); З кількох пунктів з хвилини на хвилину чекав [генерал] сповіщень про постріли на тому березі (Ле, Мої листи, 1945, 160).
3. Письмове повідомлення. Він дурив себе, коли, читаючи сповіщення про розлучення, думав, що разом з тим читає смертний присуд своєму коханню (Собко, Справа.., 1959, 155); У хату Заярних увійшов тяжкий смуток.. Так пережили тиждень, другий,— наче перейшли нестерпно важку дорогу,— і поступово звиклися з тим сповіщенням, що так і лежало на вікні, припале пилом (Хор., Незакінч. політ, 1960, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 551.