СПОГА́НЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до спога́нити. Коли тінь Алі падала на харч сусіда, харч вважався споганеним, і хлопця карали (Вол., Самоцвіти, 1952, 19); Ніколи не забуду того страшного, болем, жахом і грижею споганеного лиця Напуди, коли її вивели з деберки [ярка], її волосся було все замулене болотом, на руках сліди крові (Фр., І, 1955, 268); Це була сплюндрована й споганена земля,— ніщо на ній не росло, не родило і не живилось (Смолич, Мир.., 1958, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 554.