СПОДІ́ВАНКА, и, ж.
1. Очікування чого-небудь бажаного, радісного, приємного у поєднанні з упевненістю в можливості його здійснення. Ні з ким розмовляти невільниці молодій, і не промовлять нічого устоньки рожеві, та й без мови вичитується на дівочому личеньку усі дівочі мислоньки і думоньки, уся туга й смуток, й сподіванка (Вовчок, І, 1955, 336); Незабаром після того вийшла воля. Все зашуміло кругом, прорвалася гребля людській сподіванці на краще життя (Мирний, IV, 1955, 295).
2. Надія на що-небудь; припущення, що грунтується на ймовірності, можливості чого-небудь. Марні надії, даремні сподіванки… ніхто не прибуде, ніхто й не думає про те, що тут сидять холодні, стурбовані люди й.. чекають рятунку… (Коцюб., І, 1955, 348); Поскріб [видавець] голову, вилаявся скільки разів й махнув рукою, залишивши сподіванки на які-небудь прибутки од книги (Вас., І, 1959, 346); За обідом, по першому обміні думками про життя, Флора Германівна висловила сподіванку, що він, певно, приїхав зовсім на роботу (Коцюба, Нові береги, 1959, 139); // Те, на що або той, на якого можна надіятися, покладатися, що (хто) є відрадою, опорою для кого-небудь. І вперше він синам сказав: — Товариші, Товариші мої, мої великі діти, Моя і кров і плоть, сподіванка моя! (Бажан, Вибр., 1940, 64).
Переве́ршувати (переве́ршити) споді́ванки див. переве́ршувати; Поклада́ти споді́ванки на кого— що— те саме, що Поклада́ти сподіва́ння (див. сподіва́ння); У (в) споді́ванці — сподіваючись, плекаючи надію. Хитрив, крутив злобливий лорд в сподіванці на те, що швидко кров’ю наш народ в тяжкій війні зійде (Гонч., Вибр., 1959, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 556.