СПОДІВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. перех. і неперех., кого, чого, на кого — що. Чекати кого-, що-небудь; дожидати. — Гой, гоя, гоя! Новії покої Нумо лиш квічати, Гостей сподіватись (Шевч., II, 1963, 95); Одного вечора Олександра сподівалась Василя (Коцюб., І, 1955, 64); Сподіваюсь від моря дуже багато,— спасибі йому та південному сонцеві, минула моя пропасниця лиха (Л. Укр., V, 1956, 52); Хмари пливли низько над землею, можна було сподіватися дощу (Десняк, Опов., 1951, 96); На Людмилу Забойську сподівалися увечері, а вона заявилася серед дня (Панч, На калин. мості, 1965, 166); Іде козак дорогою, Коник йому спотикається, Сидить дівка у віконечка, На вечерю сподівається (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 118).
Не сподіва́тися [цього́ (тако́го)] від кого — не надіятися, що хто-небудь може так зробити. Стара не сподівалася цього од дочки (Н.-Лев., III, 1956, 334); — Ні, ти таки недобра,— не сказати своїй єдиній сестрі! Я навіть не сподівалась від тебе (Л. Укр., III, 1952, 747); Хто б сподіва́вся? — уживається для вираження подиву з приводу чого-небудь. Еге, ото була історія! Наш пан господар ходили на масницю — у маскарад! Хто б сподівався? (Л. Укр., V, 1956, 226); А за спиною вже гомоніли: — От вам і Ганна! Хто б сподівався, га? (Гончар, II, 1959, 225); Як і слід (тре́ба) було́ сподіва́тися — як наперед можна було передбачити. Він напружив усю свою волю і круто повернувся. Довгий коридор був, як і треба було сподіватися, порожній (Багмут, Щасл. день.., 1951, 32).
◊ Сподіва́тися з мо́ря пого́ди — те саме, що Жда́ти з (ко́ло) мо́ря пого́ди (див. жда́ти). — Сиди й сподівайся з моря погоди! Ти не міг раніше щось придумати? (Стельмах, II, 1962, 321).
2. на кого-що, без додатка, з спол. що, щоб, з інфін. Розраховувати, покладати надію на що-небудь; надіятися. — Сподіваймося на ліпші часи! — промовив Кармель (Вовчок, І, 1955, 364); Не сподіваюся, щоб наші зарібки були великі (Коцюб., III, 1956, 400); Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть думи сумні! (Л. Укр., I, 1951, 41); Батько сподівається на моє швидке повернення з фронту (Кол., На фронті.., 1959, 13); Схопився [Чубенко] руками за гриву, сподіваючись, що кінь довезе до загону (Ю. Янов., II, 1958, 215); Сподівалась Лукія .застати сина вдома, а загледіла його ще здалеку на металевій вишці (Гончар, Тронка, 1963, 90); — Якщо нема надії на бога, то будемо сподіватись на людей,— неголосно промовив Нагорний (Стельмах, І, 1962, 182); // у знач. вставн. сл. Уживається для вираження сподівання, надії на здійснення чого-небудь. [Психіатр:] Головне, не треба читати на ніч. Тоді, сподіваюсь, і безсоння мине (Л. Укр., II, 1951, 66); [Павло:] На місяць їду. Сподіваюсь, ти проведеш мене (Корн., II, 1955, 161).
3. тільки наказ. сп. сподіва́йся, сподіва́йтеся. Уживається для вираження глузування, коли хто-небудь не має наміру щось зробити. — Та що він собі мислить, що я довіку буду молотити йому на гармані!.. Аякже, сподівайся, хе-хе-хе! (Коцюб., І, 1955, 379); — Ач, уже їм.. і за батька треба знати. Еге ж, так я вам і скажу. Сподівайтеся (Д. Бедзик, Студ. Води, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 556.