СПОДІ́ЯНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до споді́яти; // у знач. ім. споді́яне, ного, с. Те, що хто-небудь учинив, зробив. Хома тікав, мов загнаний звірюка.. Які страхи шматували його темну душу — жах, лють, чи приреченість, а чи пекучий жаль до себе за сподіяне (Довж., І, 1958, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 557.