СПОДІ́ЯТИСЯ, і́ється, док., розм. Учинитися, статися, трапитися. І може в тихій твоїй хаті Я буду знову розмовляти З тобою, друже мій. Боюсь! Боюся сам себе спитати, Чи се коли сподіється? (Шевч., II, 1963, 66); [Уляна:] Скажіть, що винесли ви з страшного змісту війни?.. [Мандрика:] Я страждав. Тут таке діялось… [Уляна:] Те, що тут діялось, не сподіється ніколи. Це був час героїв і мучеників нашого народу (Довж., І, 1958, 364); Що мріялось — сподіялось: багатії жнива, небачені урожаї збирають онуки і правнуки (Гонч., Вибр., 1959, 352).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 557.