СПОЖИ́ВОК, вку, ч. Уживання для їжі; споживання. Привозив [родич] було рибу й спродував людям — хто попросить, а то й собі на споживок ішла (Вовчок, І, 1955, 181); — Наказав вельможа, що як тільки слуги прогавлять і допустять до того, що вона побачиться із своїм коханим, то вкине їх на споживок голодним вовкам у глибоку темну яму (Тют., Вир, 1964, 221); // Їжа, харчі. І знов довгі роки упертої праці, терплячої безупинної праці мурашки, що ледве здобуває собі злиденний споживок (Тулуб, Людолови, II, 1957, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 559.